Виступ Олени Семеняки під посольством Польщі в Києві з нагоди 81-их роковин Катинського Розстрілу (текст, відео)

15.04.2021

Сьогодні ми зібралися під посольством Республіки Польща в Києві з нагоди 81-х роковин Катинського Розстрілу, але не тільки.

Здавалося би, цей військовий злочин часів другої світової є справою минулого. Здавалося б, Росія, хоча і визнає себе правонаступницею СРСР, засуджує ці сторінки історії Радянського Союзу, а загибель президента Польщі Лєха Качинського і 96-ти інших польських посадовців у авіакатастрофі під Смоленськом, що прямували на офіційні заходи в Росії, приурочені до роковин Катинського Розстрілу в 2010 році, – двічі нещасний випадок, а не рецидив агресії Кремля щодо польської політичної еліти.

Але ми знаємо, що, згідно з останніми висновками польської експертизи, які недавно сколихнули польське суспільство, на уламках розбитого літака під Смоленськом було виявлено вибухівку. Можна піддати ці висновки додатковій перевірці, але які ще потрібні докази відродженню агресивної політики Радянського Союзу під прикриттям пацифістської і антинацистської риторики на 8-му році російської інтервенції на Сході України й анексії Криму нібито для захисту російського і російськомовного населення України?

Адже сьогодні, на 81-ші роковини Катинського Розстрілу, ми переживаємо безпрецедентну концентрацію російських військ на кордоні з Україною, а в окупованому Криму продовжують затримувати і присуджувати космічні терміни ув’язнення українським громадянам. Продовження старої агресивної політики Кремля щодо країн регіону очевидні і в Польщі. 10 квітня, у день, коли поляки щороку вшановують загиблих у Смоленській катастрофі, вони провели акції солідарності із затриманими окупаційною адміністрацією Криму українцями. Це 66-річна Галина Довгопола, засуджена до 12 років ув’язнення, це Владислав Єсипенко, журналіст Радіо Свобода, який зазнав тортур. І це Олег Федоров, якому проводять примусову судово-медичну експертизу в психіатричній лікарні.

Відродження агресивної політики тоталітарних режимів 20 ст. щодо регіону було очевидно вже в 2008 р., коли Росія як наступниця СРСР – країни, що спільно з Третім Райхом поділила Польщу навпіл за Пактом Молотова-Рібентроппа, про що так не люблять згадувати в Кремлі, – розпочала збройну агресію в Грузії. Саме тоді президент Польщі Лєх Качинський виступив на мітингу в Тбілісі разом із главами балтійських держав, висловивши пророче припущення про те, що сьогодні жертвою Росії стала Грузія, завтра прийде черга України, а потім і його вітчизни – Польщі.

Як бачимо, сьогодні його припущення збулося максимально точно, тільки між Україною і Польщею треба додати ще одну ланку – Білорусь, народ якої потерпає від каральних акцій режиму Лукашенка, що не раз робив правильні кроки в напрямку регіональної інтеграції, але, запустивши репресивну машину проти власного народу і добровільно-примусово згодившись стати “союзною державою”, тобто суб’єктом, Російської Федерації, остаточно пов’язав свою долю з Кремлем і путінським режимом. З початку протестів по всій Білорусі було затримано і жорстоко побито немало польських громадян, що виразили солідарність дією із білорусами, які, у свою чергу, масово підтримали українську боротьбу з агресором на Сході України, в тому числі зі зброєю в руках. Саме тому, синхронно з польським акціями солідарності на підтримку затриманих українців у окупованому Криму, ми через деякий час перемістимося під посольство Білорусі з вимогою звільнити польських громадян, нещодавно затриманих під час протестів у Мінську, і загалом усіх учасників протестів проти примусового приєднання Білорусі до РФ і поліцейського свавілля щодо білоруського народу.

Дзеркальні звинувачення, висловлені маріонетковим режимом Лукашенка на адресу затриманих поляків, які є білоруськими громадянами, витримані у кращих традиціях радянської влади – “розпалювання міжнаціональної ворожнечі і реабілітація нацизму”. Причому троє із них жінки – Анжеліка Борис, Ірена Бернацька, Марія Тішковська – і Анджей Почобут, який справлятиме свій день народження 16 квітня в тюремних застінках.

Тому наша задача, перш ніж ми перемістимося під посольство Білорусі, нагадати Кремлю і всьому світу, хто є справжнім “нацистом” у лапках, який не просто розпалює міжнаціональну ворожнечу в регіоні, а буквально знищує представників “братніх народів”, розв’язуючи війни із сусідами і репресуючи їхніх громадян на підконтрольних і окупованих територіях. Ми повертаємося до того, з чого починали, – ніхто вже не повірить у скорботну дистанцію Кремля до злочину радянської влади в Катині 1940 року, коли НКВС підло розстріляли більше 20 тис. польських офіцерів – квіту польської нації. Чим голосніше Росія і її лобісти по всьому світу волають про “нацизм”, тим очевидніший цинізм, з яким вона провадить реальну загарбницьку політику у 21 сторіччі, на що її “економічні партнери” в Євросоюзі нерідко закривають на це очі.

Напередодні переговорів у Нормандському форматі щодо врегулювання ситуації на Донбасі, коли Росія продовжує брязкати зброєю на кордоні з Україною, від імені Національного Корпусу і заснованої його Лідером Андрієм Білецьким Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, союзу країн Центрально-Східної Європи, ми хочемо нагадати, що саме держави регіону, які століттями протистоять імперіалістичним амбіціям Кремля, є справжніми союзниками України. Зокрема, кажу це як студентка, яку в січні цього року під тиском кремлівських лобістів і під бурхливі аплодисменти нині оголошеного в розшук Службою безпеки України Анатолія Шарія виключили зі стипендіальної програми в австрійському Інституті гуманітарних наук за те, що я належу до вищої ради Національного Корпусу, – ситуація, докладно висвітлена в крупній польській газеті Kurier Wnet.

У цій статті я писала про те, що полякам і українцям варто раз і назавжди завершити всі історичні війни, примирюючи свої політики національної пам’яті перед обличчям подвійного пресингу Росії і її корисних ідіотів чи добровільних союзників на Заході. Прикладом такої атаки в польському контексті є спроби ввести в обіг на Заході формулювання «польські», а не лише німецькі, «табори смерті» (такий собі аналог уявних галичанських «поліцаїв»-колабораціоністів). На практиці же ця по суті радянська політика історичної пам’яті проявляється у тому, що східноєвропейські патріоти виключаються з освітніх установ у Австрії як «праві екстремісти», а режим Лукашенка затримує членів Союзу поляків у Білорусі, у тому числі директорку школи при союзі, за «реабілітацію нацизму», а також висилає з країни генерального консула Польщі в Бресті Єжи Тимофеюка за те, що той неофіційно брав участь у заході, присвяченому польським «проклятим солдатам» – учасникам польського антикомуністичного руху 1940-55 рр., тобто за “героїзацію нацизму”. Очевидно, що вектор Міжмор’я є найбільш природним і перспективним і для Білорусі, що штучно утримується в орбіті РФ за рахунок газового шантажу і радянської політики історичної пам’яті.

Тому ми знаємо, що Росія ніколи не погодиться на пропозицію перенести Мінські перемовини в Польщу, що нещодавно була висловлена екс-президентом України Леонідом Кравчуком. Але токсичність Мінську через диктатуру Лукашенка наростає, і ми прийшли сьогодні під посольства в тому числі і для того, щоб подати сигнал про необхідність зміни Мінського формату.

Ми висловлюємо вдячність віце-спікеру польського парламенту Малгожаті Гошевській за підготовлені нею звіти про російські військові злочини на Донбасі для Кримінального суду в Гаазі і зі свого боку ще раз привертаємо увагу світу до страшного злочину СРСР у Катині 1940 р.

Хвала і честь полеглим польським офіцерам – жертвам Катинського Розстрілу НКВС! Вічна пам’ять президенту Польщі Лєху Качинському і всім загиблим у авіакатастрофі під Смоленськом.

Поділитись