Воєнні злочини на теренах колишньої Югославії – наріжний камінь у примиренні та вступу до ЄС

Наслідки воєнних злочинів, скоєні під час конфліктів у 1990-х – початку 2000-х рр., продовжують щодня травмувати суспільства на постюгославському просторі. Наприклад, через напади на представників мусульманської громади у місті Плєвлі балканські медіа почали друкувати матеріали про причетність нинішнього президента Міло Джукановича до воєнних злочинів 1990-х рр. у Боснії і Герцеговині і до нападу ЮНА та армії боснійських сербів на цю країну, а також низку хорватських міст на Адріатичному узбережжі. Багато подібних матеріалів виходили перед президентськими виборами у Сербії у 2017 р., коли свою кандидатуру на вибори висунув тодішній прем’єр-міністр Сербії Александар Вучич.

Святкування прихильників опозиційних партій на виборах у Чорногорії, фото з Інтернету

І у Сербії, і у Чорногорії існують проблеми із розслідуванням воєнних злочинів та процесом подолання минулого, який є обов’язковою складовою перехідного правосуддя. Відсутність прогресу у даній сфері не дозволила Сербії у червні цього року відкрити черговий розділ Угоди про асоціацію в ЄС (див. матеріал за посиланням https://www.facebook.com/groups/AnalyticBalkans/permalink/2737205609871247). Європейська комісія висловила тоді незадоволення не реалізацією Національної стратегії судового переслідування за воєнні злочини, термін дії якої закінчується наприкінці 2020 р. Розробка нової стратегії сербським урядом наразі не ведеться.

Парламент Чорногорії у середині травня цього року створив Інформаційно-документаційний центр по воєнним злочинам (детальніше https://www.facebook.com/groups/AnalyticBalkans/permalink/2685657201692755/). Його відкрили у приміщення Скупштини (парламенту) Чорногорії. Мета діяльності установи – збирати свідчення про воєнні злочини та інші порушення прав людини, їх документування, архівування матеріалів про вироки воєнним злочинцям та впорядкування матеріалів, пов’язаних із конфліктами на теренах Югославії у 1990-ті рр.

Варто відзначити, що у Чорногорії уряд з середини 1990-х рр. виплачував компенсації жертвам злочинів та долучився до роботи Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії. Місцеві суди у країні час від часу займалися і продовжують займатися розглядом справ воєнних злочинців, але щороку кількість таких справ зменшується.

Голова Скупштини Чорногорії Іван Брайович підписує закон про створення Інформаційно-документаційного центру по воєнним злочинам, фото з офіційного сайту парламенту Чорногорії

Якщо у Сербії та Чорногорії першопрохідцями у зборі, документуванні, записі інформації та матеріалів про воєнні злочини були громадські організації, волонтери та правозахисники, то у Косово такі інституції були не чисельними. Їхня робота блокувалася урядом, який з кінця 1990-х рр. формувався з представників Армії Визволення Косова. Та й у суспільстві не прийнято було говорити про порушення прав людини, до яких могли бути причетні солдати АВК. Детально вивчалися тільки злочини, які скоювалися проти косовських албанців службою безпеки СРЮ та поліцією під час воєнних дій у Косові у 1999 р..

Генеральний прокурор МТКЮ Карла Дель Понте початком 2000-х рр. ініціювала розслідування діяльності АВК. Утім, як вона писала у свої мемуарах «Полювання. Я та воєнні злочинці» (співавтор Чак Судетич), високопосадовці НАТО та керівництво Косова за підтримки альянсу не дозволили дослідити факти викрадення людей, повідомлення про незаконну торгівлю людьми, викрадених під час конфлікту у Косово. Тому судові справи так і не були відкриті.

Але у Косові робилися спроби провести розслідування воєнних злочинів. Цим займався, здебільшого, Центр гуманітарного права, який знаходиться у Белграді. У 1997 р. відома правозахисниця та засновниця сербського Центру гуманітарного права Наташа Кандич ініціювала появу аналогічної організації у Косові. Головний офіс був відкритий у Приштині. В 2011 р. інституція стала самостійною, продовжуючи і далі документувати злочини проти косовських албанців, сербів, босняків, ашкалія. У 2017 р. Центр гуманітарного права у Косові заснував Документаційний центр, діяльність якого зосереджена не тільки на воєнних злочинах кінця 1990-х – початку 2000-х рр. у Косові. Значна частина діяльності припадає на створення проєктів у рамках перехідного правосуддя, роботі із минулим, примиренню, ознайомлення суспільства Косова із правосуддям перехідного періоду, наслідками злочинів та висвітлення діяльності Комісії з прав людини у Косові.

Виконавчий директор Центру гуманітарного права у Косову Бекім Блакай у 2017 р. в інтерв’ю порталу BIRN підкреслював важливість відкриття спеціалізованого Документаційного центру у Косово, бо люди постійно говорять, «що вони знають про події під час війни… Але якщо запитати більш детально про події, то лише деякі зможуть відповісти конкретно по конфлікту» (див. оригінал інтерв’ю за посиланням https://balkaninsight.com/2017/09/27/kosovo-opens-a-war-crime-documentation-center-09-25-2017/). Також Блакай говорив, що військова тема у Косові узагальнюється «фразами». Наприклад, «20 тисяч зґвалтованих жінок», «тисячі вбитих», але жодної конкретики більше не звучить. Це заважає створювати колективну пам’ять у суспільстві, оскільки факти не конкретизовані. Повну інформацію про злочини мають тільки родичі жертв, інші ж мешканці Косова дуже мало знають точних даних чи фактів про жертв війни.

Розділи 23 та 24 Угоди про асоціацію Сербії з ЄС, фото з сайту Центру гуманітарного права, Белград

У такій діяльності громадські інституції у Косові дуже схожі на роботу подібних організацій у Чорногорії, Сербії, Боснії і Герцеговині, Хорватії. Але і суттєва відмінність.

Вона стосується того, що уряд Косова намагався створити власний Інститут дослідження воєнних злочинів, який би займався збором інформації про порушення прав людини у Косові у наприкінці 1990-х – початку 2000-х рр., висвітлював причетність до злочинів усіх сторін конфлікту тощо.

Перша спроба уряду Косова створити Інститут дослідження воєнних злочинів як окремий структурний підрозділ Міністерства юстиції зроблена у 2011 р., який очолив професор юридичного факультету Університету Приштини Ісмет Саліху. Передбачалося, що працівники інституції будуть збирати, обробляти, класифікувати та архівувати справи про воєнні злочини сербських військових проти косовських албанців З 2011 до 2014 рр. не було опубліковано жодного звіту та майже нічого не зібрано у рамках діяльності, заради якої Інститут створювався.

Виконавча директорка Центру дослідження, документації та публікації Нора Ахметай у 2014 р. в інтерв’ю BIRN відзначала наступне: «Ніхто насправді не вірить і не має великих сподівань [від інституту], оскільки в ньому працюють деякі старі вчені, чиї знання не були оновлені новими науковими методами, і їм не вистачає ефективності на місцях» (посилання на інтерв’ю https://balkaninsight.com/2014/06/25/kosovo-war-crime-institute-lags-in-work-experts-say/).

Діяльність співробітників Інституту дослідження воєнних злочинів під сумнів ставив і директор Центру гуманітарного права у Косові Бекім Блакай. Він вважає недостовірними заяви вчених з установи про вивчення місць, де нібито були скоєні злочини, про створення бази даних про руйнування у Косові під час війни, про ідентифікацію 70 місць, де сербські військові могли чинити фізичне насилля над жінками, про підготовку карти таких місць. Блакай вважав, що сім співробітників (стільки було у Інституті за рішенням уряду) не можуть зробити таку комплексну роботу. Окрім того, він розкритикував однобокість діяльності установи, бо збиралися дані про воєнні злочини, скоєні тільки про косовських албанців. За словами Блакая, такий підхід не сприяв висвітленню правди про воєнні злочини 1998-1999 рр. у Косові.

Будівля Спеціальних судових палат та офісу спеціального прокурора по Косово у Гаазі, фото з Інтернету

Цікаво, що Інститут дослідження воєнних злочинів не координував свою роботу із громадськими організаціями, правозахисниками та активістами, які вже багато років займалися розслідуванням воєнних злочинів, скоєних у Косові.

Інститут був ліквідований у 2018 р. за розпорядженням тодішнього прем’єра Рамуша Харадиная (колишній командир Армії Визволення Косова, якого неодноразово притягували до кримінальної відповідальності судді МТКЮ у справах воєнних злочинів, у 2012 р. прокуратура трибуналу остаточно виправдала Харадіная та його соратників Ідриза Балая та Лахі Брахімая). Харадинай своє рішення щодо припинення діяльності Інституту зазначав, що він не виконує свій мандат. Прем’єр пообіцяв створити замість цієї установи окремий Департамент перехідного правосуддя при Міністерстві юстиції Косова, але цього так і не сталося.

У травні 2020 р. з’явилася інформація про те, що уряд Косова хоче знов організувати Інститут дослідження воєнних злочинів. Для цього при Мін’юсті була утворена підготовча група у складі 15 осіб для аналізу способу створення інституції. До групи увійшли державні чиновники, представники громадського суспільства, викладачі університетів. Проєкт звіту члени підготовчої групи мають надати уряду у вересня 2020 р. У документі мають бути визначені засади функціонування Інституту.

Науковці та представники неурядових організацій вважають, що Інститут має займатися розслідуванням та документуванням масових убивств у Косові, скласти перелік жертв та осіб, які вчинили злочини. Робота цієї установи має бути неупередженою, професійною та незалежною від уряду.

Голова Асоціації з пошуку викрадених та осіб, які зникли без вісти, Агрон Лімані зауважив BIRN, що працівники Інституту мають робити неупереджені висновки, спиратися тільки на факти та не намагатися заслужити прихильність політиків та влади. Важливо, як вважає Лімані та Нора Ахметай, розслідувати всі злочини, скоєні проти усіх громад Косова (інтерв’ю за посиланням https://balkaninsight.com/2020/05/20/kosovo-tries-again-to-establish-war-crimes-research-institute/?fbclid=IwAR3fSKvm897p6bna3iBcwE7cLL1Rgd9vR9k6eBs12agZKxL0ZEwdYWNTeMU).

Втручання влади у процес документування та розслідування масових порушень прав людини під час конфлікту у Косові негативно позначився і на створенні Спеціального суду по воєнним злочинам. ЄС з 2010 р. наголошував на необхідності провести комплексне розслідування діяльності Армії Визволення Косова. Утім, уряд країни відкидав подібну пропозицію. Домовитися про заснування Спеціалізованих палат та Офісу Спеціального прокурора вдалося тільки у 2016 р., коли суд офіційно розпочав свою роботу у Гаазі. Це місто було обране через те, аби уникнути тиску колишніх бійців Армії Визволення Косова на жертв та свідків злочинів.

Подібні тенденції у процесі перехідного правосуддя свідчать про те, що Косово та Чорногорія тільки знаходяться на початку шляху про комплексне дослідження конфліктів 1990-х – початку 2000-х рр. та масових порушень Женевських конвенцій. Боснія і Герцеговина, Хорватія, Сербія та Північна Македонія більш активно співпрацюють із МТКЮ та займаються з’ясуванням правди про злочини та намагаються донести її до суспільства. У кожній із країн своя специфіка і співробітництва із трибуналом та Міжнародним залишковим механізмом по кримінальним трибуналам, а також особливості роботи із минулим. Спільним є одне – усю роботу проводять неурядові організації, влада до цього процесу не залучена. Цьогорічні меседжі хорватської влади про визнання факту загибелі і цивільних сербів під час операції «Буря» є тільки посланням до сербів про готовність визнати частину своєї провини. Інші аспекти перехідного правосуддя та роботи із минулим державні органи і влада обходять стороною, чого не скажеш про Косово і, частково, Сербію.

Активізація діалогу між Приштиною та Белградом у липні 2020 р. під егідою ЄС про нормалізацію відносин та підписання угоди по економічну нормалізацію під егідою США має сприяти відкриттю військових архівів для пошуку осіб, які зникли безвісти. Це було однією з ключових вимог обох делегацій у Брюсселі на декількох раундах перемовин.

7 вересня косовська та сербська делегації знову зустрічалися та підтвердили готовність до відкриття архівів та підписання низки законів, які дозволять врегулювати майнові питання біженців та внутрішніх переселенців, а також сприятимуть пошуку масових поховань цивільних, доля яких не відома з кінця 1990-х рр.

Прем’єр-міністр Косова Авдулла Хоті та президент Сербії Александар Вучич вже декілька разів робили подібні заяви та повторили їх на початку цього тижня. Утім, поки що це лише заяви, непідкріплені конкретними діями. Не зрозумілим залишається, до яких саме архівів збираються надати доступ високопосадовці Косова та Сербії.  

Катерина Шимкевич, кандидатка історичних наук, Аналітичний центр балканських досліджень

#БалканськийБлог #воєннізлочини

Поділитись