Стаття Олени Семеняки про Міжмор’я, Юнґера й скандал у Відні вийшла в Kurier Wnet

30.03.2021

Учора ми писали про легендарного німецького ветерана, філософа, письменника Ернста Юнґера як засновника абсолютно конгеніальної східноєвропейській політики історичної пам’яті, сповненої тверезих оцінок більшовизму і націонал-соціалізму, як ніби він жив тут, а не в Німеччині.

Символічно, що саме вчора, на день народження Ернста Юнґера 29 березня, у квітневому номері польського щомісячника Kurier Wnet, який має наклад 80 тис. примірників і 250 тис. Інтернет-охопленням, вийшла стаття Олени Семеняки, української дослідниці спадку мислителя й координаторки Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованої Лідером Національного Корпусу Андрієм Білецьким у 2016 р. Чимало місця в ній було відведено саме Юнґеру.

У статті, серед іншого, вона закликала польські державу і суспільство активізувати регіональну інтеграцію з Україною з огляду на небачений за каденції Порошенка наступ на проросійську п’яту колону в Україні, принаймні його початки, появу міжфракційного об’єднання “Інтермаріум” у Верховній Раді, що співпрацює з Національним Корпусом, та продовження економічного й енергетичного співробітницва Євросоюзу з Російською Федерацією.

Звичайно, Польща і без того є одним із найактивніших геополітичних союзників України, який незмінно протестує проти зняття санкцій з Росії і будівництва Північного Потоку-2, а також доповідає в міжнародних інстанціях про російські військові злочини на Донбасі, про що йшлося на крайній конференції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму. Президент Польщі Анждей Дуда та інші польські посадовці закликають долучити Україну до Ініціативи Тримор’я, незважаючи на те, що вона не є членом ЄС.

Але якого рівня синергії можна було би досягти, якби польські та українські популісти не експлуатували трагічні сторінки спільної історії в електоральних цілях, наступаючи на одвічні “граблі” регіону! Тим більше ні Польщі, ні Україні не потрібно пояснювати, яку колосальну роль відіграє політика історичної пам’яті в міжнародній площині. По суті вся гібридна агресія Російської Федерації проти України, анексія Криму і окупація Донбасу будується на тезі російських політтехнологів про “український неонацизм”, спрямований проти російських і російськомовних громадян України. І ця теза продовжує знаходити підтримку і співчуття на Заході. Відповідь України, а саме зрівняння у правах ветеранів Червоної армії і УПА та відродження спадку ОУН-УПА в цілому, не зрозуміли в Польщі. Аналогічно, як тільки у Німеччині й Ізраїлі заговорили про “польські”, а не лише німецькі, “табори смерті”, поляки поспішили заборонити саме це формулювання на території Польщі, для створення ефекту неупередженості додавши заборону на глорифікацію “бандеризму”. Цього не зрозуміли вже в Україні.

Саме тому Олена Семеняка звернула увагу польського суспільства на антитоталітарну політику історичної пам’яті Ернста Юнґера, аби Польща та Україна мали змогу зосередитися на справжніх винуватцях кривавого зведення рахунків між ними в минулому столітті і спільно протидіяти наступникам цих режимів сьогодні. Ідеться про путінський неорадянський реваншизм та його симпатиків на Заході, що, пишучи про “польські” табори смерті та український “неонацизм”, почувають себе максимально комфортно, сидячи в одному човні із реальним агресором. Адже саме Ернст Юнґер, на відміну від захисників сталінізму Жана-Поля Сартра чи Моріса Мерло-Понті, був одним із перших західних інтелектуалів, що заявив про радянський злочин розстрілу польських офіцерів у Катині, зокрема, в трактаті “Мир” (1941-1943). Той факт, що на уламках літака під Смоленськом, яким летіли Лєх Качинський та інші польські гості запланованого вшанування жертв Катині (чергові роковини наближаються 13 квітня), експертиза виявила вибухівку, свідчить про те, що антитоталітарна політика пам’яті є далеко не лише справою філософії політики, критики ідеології та історії.

Однак стаття стосувалася Ернста Юнґера не тільки в ракурсі теоретика, що допоможе українцям і полякам розставити правильні акценти у стратегії примирення своїх національних політик історичної пам’яті.
Багато уваги приділено й казусу відміни стипендіальної програми Олени Семеняки віденським інститутом гуманітарних наук (IWM) з огляду на її зв’язки з “правоекстремістською” партією Національний Корпус, про який ми писали раніше. Нагадаємо, що її дослідницький проект, який виграв стипендію на конкурсній основі, було присвячено саме Ернсту Юнґеру. Наскільки низько пала престижна австрійська установа, Олена Семеняка показала на прикладі фігури Анатолія Шарія, який першим привітав інститут із прийняттям рішення про скасування програми української дослідниці: станом на сьогодні, Служба безпеки України подала його в розшук за звинуваченням у підриві національної безпеки України за вказівкою спецслужб Кремля, а Мін’юст ініціював процес заборони його партії. Авторка не забула і про “троянський кінь” Росії на Заході – псевдоліберальних псевдоекспертів, які розпочали кампанію проти Олени Семеняки на догоду Кремлю.

Жвавий інтерес і природне обурення польських колег пояснюється й тим, що засновниками віденського IWM були польські філософи-консерватори, друзі папи Іонна Павла ІІ Юзеф Тішнер і Кжиштоф Міхальський. Міхальський, метою якого було надати майданчик для інших східних європейців за залізною завісою, лишався ректором аж до своєї смерті у 2013 р. Що думає про заповіт Міхальського нова ректорка інституту Шаліні Рандеріа індійського походження, яка вступила на посаду лише в 2015 р., видно із підсумків програми “Україна в європейському діалозі”, з якої виключили Олену Семеняку (для нових у темі – мається на увазі її фокус на глобалізаційних і модернізаційних тенденціях у Південній Азії, тоді як війна Росії проти України і самої її ідентичності, на нашу думку, значно нагальніша для заходів інституту на тему викликів Європі незалежно від останньої волі Міхальського). Адже Юзеф Тішнер також був духовним лідером першого на теренах Східної Європи широкого громадського антикомуністичного руху “Солідарність”, за сприяння представників підпільної гілки якої, “Солідарності, що бореться”, і вийшла ця стаття в “Кур’єрі”. Передусім ідеться про відому польську дисидентку, публіцистку, журналістку Ядвіґу Хмельовську, що є головним редактором Сілезького відділення видання і на запрошення якої в 2017 р. Олена Семеняка виступила у стінах польського парламенту з доповіддю на тему суверенного Адріатично-Балто-Чорноморського Міжмор’я.

Як же це стало можливо, що чинні діячі польської “Солідарності” запрошують представників “правоекстремістської” в очах віденських ренегатів спадщини Міхальського партії Національний Корпус? Відповідь, знову-таки, лежить у царині історичної пам’яті. Народи, що не мали “щастя” перебування під п’ятою лівих тоталітарних режимів, під впливом глобалістичної пропаганди схильні сприймати антикремлівський східноєвропейський патріотизм як “неонацизм”. І небезпечність ситуації, до солідарної відповіді якій закликала Олена Семеняка, у тому, що йдеться про конкретні антиукраїнські, антипольські і т.д. кроки як у державній, так і індивідуальній площині, і ця тенденція, на жаль, загострюється.

Тож якщо ці корисні ідіоти, а то й союзники Кремля охоче застосовують адміністративний і політичний (активну роль у скасуванні відіграла правляча Партія зелених Австрії, а лобіювання канцлером Австрії Себастьяном Курцом російської вакцини нещодавно викликало серію скандалів) тиск, “відміняючи” східних європейців як “нацистів”, спільними зусиллями ми маємо піднести дзеркало до їхнього обличчя, показавши їм і всьому світу, ким вони є насправді: симпатиками кривавого кремлівського агресора, історичними ревізіоністами й глорифікаторами злочинів (нео)більшовизму. Що й було зроблено в цьому й одному з багатьох із підготовлених на цю тему матеріалів для різних країн світу.

Поділитись