Шарій, пам’ятники та Європа

 Західним світом ширяться протести. Натовпи обурених вандалів знищують та паплюжать пам’ятні монументи. Сучасні орди диких племен розлючено борються за свободу і рівність всіх і скрізь. Під їхню гарячу руку потрапляють пам’ятники таким особам, як Вінстон Черчилль, Отто фон Бісмарк, Джордж Вашингтон, Тедеуш Костюшко та Хуніперо Серро (монах-францисканець, засновник католицьких місій на території сучасного штату Каліфорнія). 

З іншого боку, у місті Гельзенкірхен, що знаходиться у Західній Німеччині, встановили перший пам’ятник радянському лідеру Володимиру Леніну в Західній Німеччині. Ініціатором встановлення монумента є марксистсько-ленінська партія Німеччини, що ніколи не була представлена в жодному парламенті, і є таким собі заповідником троцькізму та маоізму в суворому капіталістичному світі об’єднаної Європи. 

Видається, що західний світ втратив орієнтир і не спроможний до цілепокладання. Сам термін «вандалізм» з’явився ще в період Французької революції, коли було спалено найбільшу кількість храмів та зруйновано пам’ятних монументів, та став означати безглузде знищення та розграбування. Подібна ситуація мала місце й після встановлення радянської влади. 

Плюндрування культурної спадщини та візуального нагадування про минуле характерне для будь-якої революції. Відповідно, знищення пам’ятників є формою культурного протесту і бажанням викреслити або змінити уявлення про історію та владу. Отже, знищують пам’ятники натовпи, однак встановлює їх тільки держава.   

Ми пам’ятаємо український ленінопад 2013-2014 років та подальший процес декомунізації. Тоді саме натовп повалив монументи Леніну, але держава продовжила та легалізувала дані дії в масштабах всієї країни. Українські вуличні протести завжди були правими та такими, що спонукали політиків до реальних дій. Тому сподіваюсь, що так буде й надалі.

Чим завершуються мітинги в пошуках всезагальної рівності та всеохоплюючої свободи, ми зможемо побачити на вулицях США у найближчому майбутньому. 

Наостанок варто зазначити, що декілька днів тому Києвом пройшов мітинг не маргінальних троцькістів чи нових лівих, а партії імені «блохера» та медіа-експерта з питань дарк-нету.

З огляду на результати минулорічних парламентських виборів можна стверджувати, що дане політичне утворення має реальні шанси потрапити до місцевих рад і розпочати відбудову тих самих пам’ятників Леніну.

Тоді постає  питання, чи згодна на це мовчазна більшість?

На маю думку, так. Однак слід пам’ятати, що відповідальність за країну завжди в руках активної меншості. 

Поділитись