Реальний тоталітаризм у академії: заснований консерваторами IWM позбавив стипендії Олену Семеняку за “зв’язки з Азовом”

14.01.2021

Кілька днів тому відбулося скасування стипендії Олени Семеняки в рамках програми “Україна в європейському діалозі” в австрійському IWM (Інститут гуманітарних наук). Офіційне пояснення стверджує, що причиною є її зв’язки з українською ультраправою групою (ймовірно, політичною партією “Національний корпус”, яка не заборонена і якою заснована координована нею Група сприяння розбудові Інтермаріуму, спрямована на поглиблену інтеграцію України в геополітичний простір Центральної та Східної Європи). Тривожним дзвоником стала її давня карнавальна фотографія зі свастичним прапором, тролінгова щодо рупорів Кремля, які вішають на українських патріотів ярлик “нацистів“.

Можна було б подумати, існує прірва між неполіткоректними жартами десятирічної давнини та політичною ідентифікацією, “екстремістською діяльністю” та формуванням солідарності “консервативних” за сучасними стандартами країн Центральної та Східної Європи у відповідь на агресію Кремля. Ця різниця, в ідеалі, мала би бути предметом обіцяного розслідування компетентним персоналом IWM. Але воно ніколи не відбулося. Тому, хоча найбільшими антигероями у всій історії є сталкери жовтої преси типу Майкла Колборна, що фабрикують цитати Олени Семеняки та спотворюють її відповіді, а також із належною повагою до наукових заслуг старших колег, ми вважаємо абсолютно антиінтелектуальним та антипедагогічним із боку IWM подібне блокування діалогу та поширення посилу про “токсичність” власних потенційних стипендіатів.

Ми вдячні дослідникам, колишнім співробітникам, випускникам IWM, пов’язаним із ним особам, інтелектуалам різних політичних поглядів та однодумцям, які критикували рішення адміністрації IWM скасувати стипендію Олени Семеняки. Безперечно, цей інцидент матиме продовження, таке ж велике і тривале, як і бажання архітекторів культури відміни виключити її з інтелектуальної та наукової взаємодії.

Справжній діалог із сучасними українцями, що зазнають гібридної війни Російської Федерації, неминуче міститиме епізоди про фальшиві звинувачення в “неонацизмі”, адресовані його пропагандистською машиною всій українській нації, рефлексії про різницю між політичними культурами Східної та Західної Європи і зрозумілий ріст патріотичних настроїв у Центральній та Східній Європі у відповідь на неорадянський реваншизм Путіна і недоліки західних глобалізаційних механізмів та протидію лобістам Кремля серед західних правопопулістських партій, знову-таки, часто оманливо згадуваних у ЗМІ як “неонацистські” або “ультраправі”.

Пов’язані з дослідницьким проектом Олени Семеняки, поданим до IWM (що згадуєперипетії свердження Україною свого європейського вибору“), хоча і не його безпосередній предмет (див. нижче), ці проблеми, на нашу тверду думку, варто прицільно обговорювати в західноєвропейських академічних та аналітичних закладах.

Група сприяння розбудові Інтермаріуму завжди до послуг тих, хто розуміє нагальність такої взаємодії замість симулякра діалогу під тиском більш ніж реальної культури відміни.

11 січня 2021 р. австрійський Інститут гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, Institute for Human Sciences, IWM) заявив про відміну стипендіальної програми української дослідниці Олени Семеняки за її зв’язки з “українською ультраправою групою” – вочевидь ідеться про її діяльність координатора такої “екстремістської” організації, як заснована Національним Корпусом Група сприяння розбудові Інтермаріуму.

Дослідницький проект Олени Семеняки переміг на конкурсній основі, однак щойно відповідний пост з’явився на сайті установи, як десятки колумністів західної по суті жовтої преси розпочали надсилати обурені листи на скриньку IWM спільно зі своїми численними російськими однодумцями. Попри критику низки незалежних дослідників та інтелектуалів різних політичних поглядів, адміністрація інституту заявила про переоцінку вибору на користь Олени Семеняки і пообіцяла розібратися в ситуації за допомогою журі відбору. Проте за кілька годин призначену на наступний день зустріч із дослідницею в стінах інституту було скасовано, а на ресурсах закладу з’явилось повідомлення про його дистанціювання від “ультраправої діяльності і тверджень” Олени Семеняки, а також негайне скасування її стипендіальної програми, – явно за ініціативою ректорки IWM.

Академічну етику адміністрації інституту яскраво характеризує і той факт, що кошти, витрачені нею на переліт у Відень та інші витрати у ході підготовки до навчання з весни минулого року, станом на сьогодні не компенсовано – і навряд буде. Таке порушення прав громадянки України на підставі її “поглядів”, вину за “непомічання” яких ректорка поклала на журі відбору, виглядає особливо комічним на тлі визнання її академічних спроможностей престижною віденською інституцією. Сподіваємося, адміністративний вплив і корпоративна залежність недовго стримуватимуть незгодних із таким рішенням академіків і дотичних.

Інститут гуманітарних наук було засновано в 1982 р. польським філософом Кшиштофом Міхальським, який лишався ректором установи аж до своєї смерті в 2013 р. Співзасновником інституту був польський священик і філософ Юзеф Тішнер, й обидва мислителі були друзями папи Іоанна Павла ІІ, само собою, католицького консерватора. Тішнер був духовним лідером першої незалежної профспілки Польщі “Солідарність” (Solidarność), яку було утворено 1980 р. і яка стала осердям широкого антикомуністичного руху спротиву. Першими прорвавшись крізь залізну завісу Радянського Союзу, ці філософи прагнули дати слово й іншим східноєвропейським інтелектуалам, що досі абсолютно не були представлені в західноєвропейському інтелектуальному і соціально-політичному просторі, на відміну від Homo Sovieticus з його інтерпретацією історії. 

Саме з цією метою було створено віденський IWM, що має низку стипендіальних програм для східних європейців імені батьків-засновників: Кшиштофа Міхальського, Юзефа Тішнера, а також ментора Міхальського – чеського мислителя Яна Паточки, який загинув після багаточасового допиту Компартією Чехословаччини і належав до когорти антикомуністичних і водночас консервативних східноєвропейських філософів-феноменологів. 

Один із почесних Permanent Fellows інституту, – відомий сучасний філософ Чарльз Тейлор, чия концепція комунітаризму, зосереджена на громадянській відповідальності перед спільнотою, її благу та чеснотах громадян в руслі класичної античності, вважається неоконсервативною. Філософ спеціалізується й на думці Мартіна Гайдеґера, одного із учителів Яна Паточки, якому присвячена й перша дисертація Кшиштофа Міхальського, – визначного, але контраверсійного філософа 20 ст., який був ректором Фрайбурзького університету за часів націонал-соціалізму. Більше того, значною мірою Гайдеґер був реабілітований і реінтегрований у академічний дискурс зусиллями його же лівих послідовників на зразок Жана-Поля Сартра – рівень академічної свободи, немислимий для сучасного IWM. 

Недивно, що Олена Семеняка, яка не раз висловлювала симпатії до нового правого інтелектуального ландшафту, подалася на стипендіальну програму IWM без жодних застережень щодо можливої несумісності її поглядів із цінностями інституції. Її дослідницький проект було присвячено Янові Паточці, чий Архів зберігається в інституті, адже цей мислитель також був уважним читачем і шанувальником її основного дослідницького інтересу – думки німецького філософа й лідера течії “консервативна революція” Ернста Юнґера. Назва її проекту в рамках програми “Україна в європейському діалозі”, “Ян Паточка про діалектику Просвітництва Ернста Юнґера, і Європа після України”, обігруючи концепцію “Європи після Європи”, або “пост-Європи” Паточки, уже доволі красномовна для обізнаних. Ідеться про праву, юнґеріанську версію “діалектики Просвітництва” Макса Хоркхаймера і Теодора Адорно, які показали, як радикальні просвітницькі ідеали обертаються на свою протилежність в кривавій історії тоталітаризму 20 ст. Увібравши критику модерну Ернста Юнґера і надихнувшись його особистим досвідом преображення на фронті, в своєму magnum opus “Єретичні есе про філософію історії” і незадовго до своєї де-факто насильницької смерті Ян Паточка закликав протидіяти таким тенденціям зусиллями спільноти однодумців. Цікаво, що папа Іоанн Павло ІІ також був поціновувачем думки Ернста Юнґера, що викривав псевдоліберальну цензуру зразка сучасного IWM і був одним із основоположників тоталітарних студій, рівною мірою критичних як до правих, так і до лівих форм тоталітаризму. Власне, історія зі стипендіальною програмою Олени Семеняки й стала найяскравішою ілюстрацією її проекту – того, як, здавалося би, ліберальні цінності свободи думки й слова обертаються на свою тоталітарну протилежність – cancel culture.

Рішення виключити Олену Семеняку зі стипендіальної програми прийняла Шаліні Рандеріа, чинний ректор IWM, а також директор Центру демократії Альберта Хіршмана Інституту міжнародних відносин і розвитку (IHEID, Женева, Швейцарія), яка й змістила дослідницький фокус інституту з діалогу між Східною і Західною Європою на постколоніальні студії, множинні модернізми і глобалізацію з акцентом на Південній Азії, передусім Індії – її етнічній батьківщині. Вона вступила на посаду лише в 2015 р.

Доволі символічно, що в 2017 р. Олена Семеняка, – “ультраправа активістка” в очах пані Рандеріа, – виступає в урочистій Колумновій Залі Польського Сейму на конференції “Розбита імперія”, організованій Ядвіґою Хмельовською і Пьотром Хлєбовічем – заслуженими польськими дисидентами, діячами радикальної антикомуністичної організації – “Солідарності, що бореться” (Solidarność Walcząca), сформованої в один рік із інститутом після початку репресій проти “Солідарності” як широкого громадського руху. На конференції також присутні нинішній віце-спікер Польського Сейму від правлячої партії “Право і Справедливість” Малгожата Гошевська і посол Грузії у Польщі Ілля Дарчіашвілі, а захід закриває трансляція фільму про загибель в авіакатастрофі під Смоленськом польського президента Лєха Качинського, що теж розпочинав свою політичну кар’єру в лавах “Солідарності” і на мітингу проти російської окупації Грузії в Тбілісі 2008 р. у присутності інших глав країн регіону пророчо заявив: “Сьогодні Грузія, завтра – Україна, післязавтра – країни Балтії, а потім прийде черга й моєї країни – Польщі”.

Тема доповіді Олени Семеняки – “Адріатично-Балто-Чорноморський Інтермаріум: від незалежності до суверенітету”, організація, яку вона представляє, – Група сприяння розбудові Інтермаріуму, заснована Андрієм Білецьким, Лідером Національного Корпусу, фундатором і першим командиром полку “Азов”, – теж відома. Ні її давнє саркастичне фото з банером зі свастикою, яке так полюбляє жовта преса, ні участь у конференціях західних нових правих партій і метаполітичних спільнот не стали на заваді цьому виступу в не менш чутливому до тоталітарних символів, ніж австрійське, польському суспільстві. А крайню конференцію Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, яку модерувала Олена Семеняка, відкрив ні хто інший, як екс-посол Польщі в Україні Ян Пєкло, що представив звіт Малгожати Гошевської про російські військові злочини на Донбасі для Кримінального Суду в Гаазі. 

Що ж виходить? Громадсько-політичну діячку, яку виключили зі стипендіальної програми IWM, заснованого натхненниками польської “Солідарності”, за зв’язки з нібито екстремістською і тоталітарною “українською групою”, Азовським Рухом (насправді політичною партією “Національний Корпус”, що нещодавно показала перші успіхи і на регіональних виборах), реальні представники “Солідарності” запрошують у стіни польського парламенту й продовжують співпрацю саме за внесок у налагодження діалогу між польською та українською історичною пам’яттю і подолання складних сторінок спільного минулого між Сцилою і Харибдою двох тоталітарних режимів. Тобто за внесок в екуменічний, об’єднавчий проект Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, в програмі якої значиться як першорядна мета нейтралізації шовінізму і розбрату в регіоні Центрально-Східної Європи перед загрозою російського неоімперіалізму. Інший почесний Permanent Fellow інституту, американський професор Тімоті Снайдер, якого долучили до перегляду присудження стипендії Олені Семеняці, серед іншого, автор праці “Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним”, який чудово уявляє місце Волині в польській національній пам’яті і самосвідомості, а також де-факто звинуватив Володимира Путіна в “оберненому фашизмі”, міг би багато що сказати з приводу як академічної, так і громадсько-політичної значущості її роботи, – але обрав промовчати.

Хто має більший авторитет у питанні “екстремістських” і “тоталітарних” поглядів Олени Семеняки як координаторки заснованої Національним Корпусом Групи сприяння розбудові Інтермаріуму: польська дисидентка, журналістка, публіцистка Ядвіґа Хмельовська, що діяла у лавах “Солідарності” з моменту її виникнення і присвятила все своє життя антикомуністичному підпіллю, і в масові друковані видання якої надійде цей текст, чи нова ректорка IWM Шаліні Рандеріа, яка по суті зрадила оригінальний задум польських засновників інституту і спікерів “Солідарності”, що прагнули дати слово східноєвропейським борцям із комунізмом на Заході? Питання риторичне, але, доведене до логічного завершення, воно дає змогу перевести проблему відповідності “поглядів” Олени Семеняки академічним цінностям IWM в русло проблеми відповідності цим цінностям поглядів і підходів самої пані ректорки. І справа навіть не стільки в “оригінальному дусі” IWM, що зазнав змін із плином часу, а в довільному блокуванні адміністрацією інституту діалогу з молодими східноєвропейськими патріотами, пропагуванні сancel culture замість порозуміння і співпраці, які, звичайно, після цього антиприкладу академічної неупередженості тільки вийдуть на новий рівень.

Поділитись