Пропаганда РФ і слабка інформаційна безпека України як наслідок тоталітарної політики Facebook

Як у період Революції Гідності, так і впродовж усіх років війни на Донбасі одним із найнебезпечніших видів зброї Росії була пропаганда і цілеспрямоване зображення України як неспроможної держави, контрольованої збройними угрупованнями революціонерів і правих, які повалили демократично вибраного Януковича і втягли країну в стан анархії.

Окремим аспектом пропаганди РФ було постійне акцентування на тому, що полк «Азов» нацисти, а партія Національний Корпус є її політичним крилом. Попри той факт, що від 2014 року «Азов» офіційно належить до Нацгвардії і фактично від початку був легальною структурою МВС, Росії вигідно підгодовувати міф саме про повну незалежність добровольчих батальйонів від держави і, відповідно, їхнє свавілля, яке відображається у обстрілах цивільних об’єктів, тортурах проти військовополонених і цивільного населення та інших воєнних злочинах.

Такі пропагандистські конструкти націлені на західну аудиторію, яка мало обізнана з політичними реаліями України і проблемою слабкості її політичних інституцій, що дозволяє презентувати будь-які нападки на проросійські політичні сили чи вимоги заборонити проросійські канали як розквіт праворадикальної диктатури зразка Німеччини 30-х років.

Для необізнаного споживача інформації така картина виглядає як тотальна анархія, а образ України повстає в його очах чимось на зразок східноєвропейського Сомалі, яке роздирають внутрішні конфлікти.

У всьому цьому процесі Росія виділяє собі роль миротворця, який захищає своє населення від неконтрольованих державою озброєних бойовиків. Така аргументація була використана і під час останнього Нормандського саміту в Парижі, коли Путін сказав, що Зеленський абсолютно не контролює добровольців і якщо бойовиків на Донбасі роззброїти, то націоналісти влаштують там другу Сребреницю.

Відсилка до геноциду в Сребрениці під час війни в Боснії і Герцеговині не випадкове: саме там загони армії боснійських сербів організували різню цивільного населення, що ідеально вписується в міф про те, що Росія лише захищає своїх.

Одночасно у зв’язку з наростанням етнічної напруги в ЄС і США серед багатьох політиків стала популярною тема боротьби з правим екстремізмом. У зв’язку з тим, що під час війни на Донбасі в Україну поїхало багато іноземців, які згодом почали повертатися до своїх країн, серед західних експертів з тероризму стало популярним порівняння цього явища до того, як раніше в Європу поверталися джихадисти з паспортами ЄС, котрі воювали у Сирії.

Після того як ці факти стали відомими, окремі експерти та журналісти вирішили популяризувати тезу про «наростаючу загрозу правого тероризму». Серед них колишній агент ФБР, який фактично розкрив теракт 11 вересня 2001 року, Алі Суфан.

Алі Суфан є американцем ліванського походження і одним із провідних експертів із боротьби з тероризмом. Він порівнює Київ із пакистанським містом Пешавар, до якого колись активно зліталися всі ісламські бойовики, що хотіли приєднатися до джихаду.

Суфан визначив Київ як східноєвропейський Пешавар, який відіграє для правих таку саму роль, яку вищезгадане місто відігравало для ісламських бойовиків.

Зважаючи на той факт, що тема правого тероризму є медійною особливо в контексті того, що багато маргіналів намагається приїхати в Україну, щоб приєднатися до добровольчих батальйонів, її активно підхоплюють недобросовісні журналісти.

Партія Національний Корпус представляється не інакше як політичний проект «неконтрольованого державою парамілітарного угруповання Азов», яке, відповідно, подається як структура, що подібно до НСДАП має бойові загони і політичне крило.

Для дискредитації Національного Корпусу використовуються ті маніпулятивні тези, що партія служить посередником між полком і західними екстремістами, які хочуть здобути бойовий досвід і розпочати терористичну діяльність на території ЄС. Чемпіонами з порушення журналістських стандартів і етики (спотворені цитати учасників інтерв’ю, подання заперечень цих осіб як підтверджень, маніпуляція недоведеними припущеннями, ігнорування повноти фактів і штучне виокремлення вирваних із контексту деталей, яскраво виражений негативний емоційний фон статей, несумісний із духом незалежного розслідування) стали Крістофер Міллер, Майкл Колборн і Олексій Кузьменко, що на правах фрілансерів, які співпрацюють зі ЗМІ в діапазоні від Bellingcat до жовтих видань, відстежують діяльність окремих колишніх бійців чи активістів партії в мережах і на основі символіки, що вони носять, чи абсолютно нейтральних публікацій активно створюють міф про терористичну організацію.

Це, звичайно ж, підживлюється російською пропагандою, яка задля авторитетності часто посилається на статті цих журналістів. Наприклад, нещодавно проросійське видання Страна.UA переклало статтю Крістофера Міллера про те, що Facebook заробляє на пропаганді правих, передусім Національного Корпусу.

Основні тези полягали у тому, що Нацкорпус пропагує насильство і закликає до повалення діючої влади, тоді як адміністрація FB замість боротьби з мовою ненависті і пропагандою тероризму заробляє на ній гроші.

На це накладається і той факт, що посол РФ у США дуже позитивно відреагував на план окремих конгресменів внести полк «Азов» у список терористичних організацій. Одночасно цій тезі підспівували ОПЗЖ і Партія Шарія, чиї газети рясніли заголовками на зразок «члени терористичної організації Нацкорпус побили активістів Партії Шарія».

Спеціально для творення іміджу терористичної організації Шарій підключав лівих депутатів із Європарламенту, які виступали із заявами про те, що засуджують правий політичний терор партії Національний Корпус і її боротьбу із свободою слова та політичних переконань. Насправді ж маємо ситуацію наступу кремлівської п’ятої колони з її потужними фінансами на патріотичний сегмент медійного й політичного простору і отожнення адміністрацією Facebook захисту свободи слова із позбавленням націоналістів на нього.

Адже адміністрація FB не зацікавлена перевіркою фактів і аргументами про те, що полк Азов і Нацкорпус є легальними структурами, які діють в рамках чинного законодавства і не підпадають під критерії терористичних організацій.

Основною причиною, чому націоналісти використовують політичний пресинг вулиці, є повний контроль ЗМІ проросійськими або олігархічними силами і прогалини у законодавстві, які не дозволяють легально боротися із засиллям проросійських каналів та організацій.

Проте Facebook банить проукраїнські групи, сторінки діячів і Нацкорпусу не лише з огляду на диктат ліволіберальної пропаганди, а і з глобальних фінансових міркувань. Як не дивно, але в рамках боротьби із так званим тероризмом і мовою ненависті банять винятково правих і радикальних ісламістів, так як останні є реальною загрозою для безпеки країн ЄС, тоді як праві становлять загрозу для політичної безпеки правлячих ліволіберальних еліт, які самі ж несуть відповідальність за неконтрольовану міграцію до Євросоюзу і, відповідно, тероризм як один із її наслідків.

Що стосується ЛДНР, то тут вибірковість Facebook є очевидною, оскільки сторінки сепаратистів і проросійських терористів, щодо яких ідуть процеси у Міжнародному Кримінальному Суді, ця мережа не чіпає.

Як уже згадувалося, у даному випадку є суто фінансово-споживацький інтерес, який проявляється і в ризику втрати всього російського ринку користувачів Facebook, що несе за собою збитки не лише для Facebook як соціальної мережі, а й також для таких його проектів, як Інстаграм чи WhatsApp.

Ідеться не лише про втрату користувацької бази, але й шалені прибутки від реклами, якою користується значний сегмент Facebook i Instagram.

Таким чином, РФ витісняє Національний Корпус і полк «Азов» з соціальної мережі, яка є монополістом на ринку інформаційних технологій, тим самим здобуваючи ряд переваг у інформаційній і, відповідно, реальній війні.

Система працює таким чином: Якщо десь вибухнула російська бомба, але про це ніхто не написав пост у Facebook, то чи можна тоді стверджувати, що вона дійсно вибухнула?

Одночасно Україна не робить абсолютно нічого, щоб вплинути на цей процес, залишаючись країною, яка діє реактивно, а не проактивно в контексті реагування на російські фейки. За весь період війни були тільки заблоковані російські соціальні мережі, одна з огляду на банальне відкриття українського офісу Facebook. Ані ноти протесту проти безпідставної цензури, ані викриття псевдожурналістики, що неодноразово наражалася на критику професіоналів, які не є зацікавленою стороною, – не відбувається нічого.

Ми, як Національний Корпус, продовжимо вибудовувати автономний інформаційний простір країн Інтермаріуму, подвійний тиск на які з боку Росії і Заходу досяг максимального виразу, і запрошуємо українців із активною громадянською позицією (раз на владу покладатися безглуздо) бойкотувати таких псевдожурналістів і медійні агенції, де-факто найкращих друзів Кремля, та долучатися до творення інформаційних альтернатив.

Владислав Ковальчук – член редколегії та аналітик Intermarium Support Group

Поділитись