Національний Корпус в IWM: Cicero проти Die Zeit

22.01.2021

Вийшли два обіцяні журналістські розслідування про мій кейс у IWM, обидва в німецьких виданнях: Die Zeit та Cicero.

Стаття в “Die Zeit Campus”, який присвячено студентському життю, працевлаштуванню та покликанню, не торкалася справді цікавого питання академічних свобод і тонкої межі між прийнятною політичною діяльністю та науковими студіями. Її було написано з позицій адміністрації IWM, яка прагнула пояснити і чомусь вибачитися за те, що вони не прогуглили мою політичну активність до вибору мого дослідницького проекту. Статтю можна було би похвалити за наведення мого коментаря до “фотографії зі свастикою” – якби автори тут же не поставили тавро “білих супремасистів” та “неонацистів” на всі мої контакти, помилково або за принципом асоціації.

Крім того, журналісти визнали, що IWM було засновано консерваторами, згадали моє сподівання зробити внесок у реалізацію ідеї батьків-засновників надати слово східноєвропейським інтелектуалам (тобто водночас антикомуністичним і, як ми сказали би сьогодні, ідентитарним) і процитували оцінку ректоркою IWM мого дослідницького проекту як консервативного, але абсолютно безпроблемного з академічної точки зору.

Однак, прочитавши статтю, студенти не займуться критичною рефлексією, як того вимагає гасло Просвітництва згідно з Іммануелем Кантом (“Май мужність користуватися власним розумом!”). Вони просто затямлять, якої політичної ангажованості чи асоціацій їм варто уникати, якщо вони хочуть продовжувати академічну кар’єру. Знову-таки, я не очікувала швидшого “польового підтвердження” мого дослідницького проекту для IWM “Ян Паточка про діалектику Просвітництва Ернста Юнґера, та Європа після України”, що стосується перетворення ідеалів Просвітництва та гуманізму на свою діаметральну протилежність, тоталітарну “культуру відміни”. Особиста розмова з одним із авторів статті здавалася більш перспективною.

Не турбуйтеся, “добре ім’я” IWM не постраждає. Але потрібно дещо більше, аби претендувати на звання освітнього закладу, який шукає нетривіальні відповіді на глобальні виклики сьогодення. У цьому сенсі інцидент не завдав удару їхній репутації, навпаки.

Статтю Die Zeit читайте тут (повний текст знайдете на Телеграм-каналі https://t.me/intermariumnc):

https://www.zeit.de/2021/04/iwm-stipendium-ukrainerin-rechtsextremismus-shalini-randeria

Cicero, німецький журнал, присвячений тематиці політики й культури, підійшов до цього стандарту значно ближче.

Уже з анотації до статті (перекладено з німецької) стало ясно, що нагальність відкликання стипендії не була очевидною: “Віденський Інститут гуманітарних наук скасував стипендію української дослідниці. Причиною анулювання стала її діяльність у праворадикальному середовищі. Але дослідники правого екстремізму критикують це рішення”.

Томас Дудек посилається на трьох із них: Адріена Нонжона, чия стаття “Перша леді українського націоналізму” дуже популярна на рівні заголовку, але цим ознайомлення здебільшого й вичерпується, В’ячеслава Ліхачова та Антона Шеховцова. Усі вони зійшлися на тому, що моя кандидатура цілком прийнятна для IWM, й останнє слово було надано Антону Шеховцову, відомому ґрунтовними дослідженнями східноєвропейських правих. Його аргументація перетинається з моєю: лібералізм перестає бути лібералізмом, коли забороняє іншим доступ до наукового дослідження й публічної дискусії. У підсумку, стверджував він, соціальна мобільність з ультраправого середовища стає неможливою.

Зі свого боку, я хотіла би додати, що вивіски на зразок “правого екстремізму” або “неофашизму” є некоректними в застосуванні до моєї діяльності, яка ніколи не викликала спротив правоохоронних органів різних країн, або руху CasaPound Italia, відповідно. Незважаючи на їхні самоописи схожого роду, вони не мають нічого спільного з англосаксонським та радянським використанням терміну “фашизм” як синоніму націонал-соціалізму або “всього тоталітарного та нелюдського”. Навіть “палінгенетичне” розуміння Роджером Гріффіном має свої межі і не відображає авангардні та інноваційні обертони його застосування з боку CasaPound, відомого своєю антиреакційністю.

Після історії з IWM я можу запевнити всіх зацікавлених, що нові розмежування у сферах політичної філософії та критики ідеології лише виграють від емпіричного політичного досвіду на зразок мого. Поляризація в дебатах щодо рішення IWM посилила мій намір зосередитися на дослідницькій роботі, а стаття в Cicero в дусі раннього журналу Telos, що ініціював неординарні дискусії між різними політичними таборами, теж тільки посприяла цьому.

Статтю Cicero читайте за посиланням (повний текст знайдете на Телеграм-каналі https://t.me/intermariumnc):

https://www.cicero.de/aussenpolitik/olena-semenjaka-stipendium-iwm-asow-rechtsextremismus

Деталі кейсу читайте тут: https://intermarium.org.ua/realnyj-totalitaryzm-u-akademii-zasnovanyj-konservatoramy-iwm-pozbavyv-stypendii-olenu-semenyaku-za-zvyazky-z-azovom/

Поділитись