Гордий тим, що білий, або порушуючи політкоректні табу

Ні, це не тупий заклик різати когось, бо він чорний, жовтий чи темніший за мене, але хочеться привернути увагу до теми, яка є табу у ЗМІ, суспільстві чи навіть правих середовищах.

Праві деколи нагадують дітей, які курять за школою, але шифруються перед батьками.

Йдеться про музику, багато хто з правих слухає реп, але, щоб не було зашкварно, то пацани придумали навіть поняття “правий реп”.

Про радикальних нацистів, які з татухою з кельтським хрестом стоять в черзі за шаурмою до Ахмеда писати не буду.

Насправді тема допису дещо про інше

Існує принципова різниця у підході до свободи слова і демократії, а також поняття расизму та самовизначення.

Коли я кажу, що я гордий, бо я білий, то в промитих мізках зразу постають образи Ку-Клукс-Клану, маршів СС, газових камер чи кадри з фільму Американська історія Х.

Зразу ж починаються апеляції до почуття вини за колоніалізм, до якого ані Україна, ані вся Центрально-Східна Європа відношення ніколи не мали.

Ще більше бісить, коли європейцям намагаються нав’язати почуття вини за рабство в США.

Факт, що ніхто з нас не тримав рабів на цукрових чи бавовняних плантаціях, як і те, що Східна Європа понесла найбільші втрати у Другій світовій війні теж нікого не обходить.

Так, я гордий тим, що я білий

А чому я маю почуватися винним через свою біологію чи нести відповідальність за те, чого я не робив?

Коли чорний французький репер Нік Конрад записує трек “Hang White people”, він відбувається лише штрафом 5000 євро. Коли трек з аналогічною назвою записав би білий репер, достатньо лише слово “White” замінити на “Black”, тоді його музична кар’єра зразу ж закінчилась би.

Тим не менш, дана композиція в жодного борця з расизмом не викликала асоціації з піснею чорних расистів з ПАР “kill the Boer” чи різнею в Англіканській Церкві Кейптауна, де члени бойового крила Панафриканського конгресу вбили 11 і поранили 58 людей, які прийшли на службу в той день.

Окремим категоріям суспільства навіть важко уявити, що між білим і темношкірим може бути звичайний побутовий конфлікт без расизму.

Коли в Києві білі хлопці з С14 спалюють циганський табір за те, що цигани нападали на людей на вокзалі чи засмічували парк, то Громадське і всі інші організації кричать про расизм і воскресіння Гітлера.

Зразу ж, як на конвеєрі, всі правозахисні сторінки у Facebook починають дублювати “Коли вони прийшли…” Мартіна Німеллера

Тим, не менш, коли африканець в переході київського метро вломив двом циганкам за крадений гаманець, тоді у всіх борців з расизмом зависає система і включається синій екран.

Аналогічна ситуація з Німеччиною

Коли стався напад на члена місцевої єврейської общини, то всі приготувались кричати про розгул нацизму і антисемітизму, але коли виявилося, що на єврея напало двоє біженців – мусульман, тоді у всіх ліво-ліберальних ЗМІ знову зависає система.

Аналогічний приклад, коли під час гей-параду в Ізраїлі місцеві радикали кинули в натовп гранату.

Ніби й нетолерантно і якби це зробив білий, то можна було би починати про газові камери і нацизм, але знову ж таки щось не складається.

Коли ж у США хтось організував кампанію зі стікерами “it’s ok to be White”, то ліберали знову розпочали істерику про розгул расизму і white supremacy.

А що, власне, поганого чи негативного в цьому гаслі?

Відомий темношкірий боксер Кассіус Клей, більше відомий як Мухаммед Алі, відкрито заявляв в прямому ефірі, що він гордий тим, що він чорний і не може зрозуміти ведучого, який соромиться свого кольору шкіри.

“Бог створив мене чорним, а вас створив білим, ви вважаєте, що Бог помиляється?”

“Я чорний і я хочу, щоб моя дружина і мої діти виглядали так само, як я. І кожна людина із здоровим глуздом хоче цього ж”

Навряд чи хтось мав би аналогічні претензії до “It’s ok to be Black”. Тим не менш, ствердження, що бути білим нормально – це печерний расизм.

Аналогічна різниця у підходах до гасел “Black lives matter” і “White lives matter”.

Повертаючись до музики, коли канадський репер Том Макдональд записує трек WhiteBoy, через який намагається сказати, що не збирається почуватись винним через свій білий колір шкіри і голубі очі, то аналогічно зустрічається із звинуваченнями в расизмі.

Коли ж він показує расизм з перспективи чорних, записуючи трек “If I was Black”, компанія, яка займалася його розкруткою, розриває з ним контракт через звинувачення в расизмі.

Це при тому, що темношкірі блогери, які роблять огляд музики, в один голос кажуть, що він просто показав те, з чим згоден і з чим мав справу кожен афроамериканець.

Тим не менш, цього не поясниш людям з промитими ліво-ліберальною пропагандою мізками.

Бути гордим, що ти білий, не злочин, тим не менш, визначення “White power” і “Black power” принципово відрізняються.

Перший термін – це обов’язково расизм і прихильність до ідеології білої зверхності, друге – це боротьба за свою ідентичність і гордість за своє походження і расову приналежність.

Достатньо лише відкрити статті по темі у Вікіпедії

Кожен, хто це читає, коли-небудь мав справу з цією проблемою. Особисто я не збираюсь нести відповідальність за те, чого я не робив, точно так само, як ненавидіти себе за свій колір шкіри і генетику.

Якщо когось це не влаштовує і він бачить в цьому расизм, то хай переживе цей шок самостійно.

Поділитись