Ексгумація останків генерала Франко і війна пам’яті в Іспанії – інтерв’ю з Альваро Пеньясом

28.04.2021

Раді представити нашим читачам інтерв’ю з Альваро Пеньясом – іспанським автором на El Correo de España і кількох інших медійних платформах Центральної та Східної Європи.

В 2019 році в Іспанії розпочалася ексгумація останків генерала Франциско Франко у Долині полеглих. Дане рішення було прийняте президентом-соціалістом Педро Санчезом і воно вже розділило іспанське суспільство на два ворожі табори.

Риторика громадянської війни повертається у іспанську політику і щодня зростає ризик не лише республіканського реваншу, але й сценарію анархічних бунтів на зразок Black Lives Matter в США.

Перший тривожний сигнал, що сповістив про зростання суспільної напруги, був у лютому, коли іспанські правоохоронці затримали репера Пабло Хаселя.

Останній прославився образою монархії, схваленням тероризму ЕТА, а також підтримкою незалежності Каталонії і ЛДНР.

Проблема в тому, що ексгумація Франко – це лише перший постріл у війні пам’яті в Іспанії, яка може перерости у нову громадянську війну.

1. Чи могли б Ви коротко розповісти нам про політику пам’яті в Іспанії? Якими були головні причини ексгумації генерала Франко і як це пов’язано з ідеологічною спадщиною громадянської війни?

Альваро Пеньяс – іспанський автор на El Correo de España і кількох інших медійних платформах Центральної та Східної Європи

Закон про історичну пам’ять був ухвалений в 2007 році соціалістичним урядом Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро. В рамках цього закону, серед інших заходів, будь-який символ, який якось пов’язаний з Франкізмом, починали усувати. Йдеться також про назви вулиць, площі, а також статуї із пам’ятниками.

Відтоді цей закон застосовується не лише для усунення пам’ятників Франко. Цього року статуя Франко була демонтована у Мелільї, вона була останньою в Іспанії і зображала його командиром Легіону в 1923-му.

Франко і його легіонери врятували місто від різні, яку мали здійснити маври – це факт, який не має нічого спільного з громадянською війною, однак вони використали вищезгаданий закон, щоб усунути і цей пам’ятник.

Justice decides that the last statue of Franco does not return to the  streets of Melilla
Демонтаж статуї Франко у Мелільї

Минулого місяця, на Балеарських островах, місцевий уряд Пальми змінив назви ряду вулиць, що мали відношення до Франко. Серед них також ті, що були присвячені адміралам Чурруці, Ґравіні та Сервері, котрі загинули у 1805, 1806 і 1909 відповідно.

Закон також застосовують, щоб демонтувати хрести в пам’ять про тих, кого вбили республіканці. Фактично все це робиться для того, щоб стерти все минуле Іспанії, яке не вписується у їхню радикальну ідеологію.

Діючий соціалістично-комуністичний уряд має на меті розширити дію закону про демократичну пам’ять ще більше, оголосивши злочином захист будь-якої політики, що здійснювалася в рамках Франкізму. Тобто вони зможуть оштрафувати чи ув’язнити історика за те, що він озвучує історичні факти.

Все це здійснюється тоді, коли ніхто не чіпає статуї, присвячені, скажімо, інтернаціональним бригадам, створеними Комінтерном.

Внуки Франко заявили, что власти Испании осквернили могилу диктатора |  История | Общество | Аргументы и Факты
Винесення останків Франко з Долини полеглих

Ексгумація Франко була однією з ініціатив чинного президента Педро Санчеза, і її офіційною причиною було твердження про те, що Долина полеглих призначена винятково для тих, хто загинув у громадянській війні з обох сторін, а Франко не загинув у ході боїв.

Долина полеглих була символом примирення, однак цей уряд вирішив зробити пропагандивний крок, націлений на те, щоб догодити радикальним сегментам лівих і сприяти конфронтації між іспанцями. Є люди, які сьогодні хочуть виграти війну, яку вони програли 80 років тому.

2. Чи є Франко героєм для іспанців загалом? З одного боку, він врятував Іспанію від комунізму, але, з іншого боку, не всі обізнані з наслідками комунізму, які пережила Східна Європа. 

Франко продовжує фігурувати у політичних дебатах, але водночас його постать оповита великою таємницею і основна мета – зробити цей період історії Іспанії ще менш відомим.

Історична версія, яка нав’язується на основі законів, полягає в тому, що він покінчив із демократичним режимом. Це так звана версія добра і зла, де одні злочини замовчуються, а інші активно обговорюються і максимально перебільшуються. У цій версії соціалісти, комуністи і Сталін воювали, щоб захистити демократію та свободу, а Франко фашист, який пригноблював іспанський народ.

Приблизно та сама історія розповідається про громадянську війну, тобто це вже не історія, а чиста ідеологія.

Дійсно, ми не постраждали від диктатури пролетаріату завдяки перемозі національних сил, проте в основному Західній Європі притаманне ідеалістичне і навіть романтичне сприйняття комунізму. ЧК, політичні вбивства, переслідування католиків чи розстріли – це речі, про які вони не хочуть розмовляти. Не варто забувати, що близько тисячі людей загинуло внаслідок діяльності баскської терористичної організації ЕТА – марксистсько-ленінської організації, чиї політичні спадкоємці є в парламенті і підтримують уряд.

Нам кажуть, що ми повинні перегорнути цю сторінку, однак їхня остання терористична атака відбулась у 2009 році, а вони нам щодня нагадують про жертви національних сил в громадянській війні.

3. Які головні аргументи лівих проти постаті Франко?

Рецепти іспанської єдності: Франсиско Франко і його шлях | Українська правда
Франсиско Франко

Франко – це абсолютне зло.

Франко організував переворот і повалив демократію, однак два роки до цього ліві намагалися повалити Республіку. Франко бомбив цивільних, однак першими, хто цим почав займатися, були республіканці у Північній Африці та Кабрі у 1936-му.

Франко підтримували диктатори, але в той же час основна підтримка для республіканців була від Сталіна і так далі. Це чисто ідеологічний аргумент, яким вони користуються, заперечуючи відповідальність лівих за громадянську війну.

Те саме кажуть про післявоєнний період, тобто нічого доброго в режимі Франко не було. Доволі комічним є те, що ті, хто говорить про диктатуру Франко, абсолютно не мають нічого проти символів ДНР і прославлення Леніна.

4. Чи існує якийсь ідеологічний чи історичний конфлікт між тими, хто підтримував різні сторони конфлікту в ході громадянської війни в Іспанії?

Перехід до демократії, як гадалося, мав покласти край відкритій конфронтації у ході громадянської війни, але правда в тому, що цього не сталося. Старі рани були спеціально роздряпані суто в політичних інтересах. Окрім цього, ця політика, здається, не матиме кінця. Майбутнє Долини полеглих поки що невідоме, оскільки ексгумація Франко була нічим іншим, як лише початком.

Уряд має намір створити там центр із пояснення того, що сталося під час громадянської війни згідно з їхньою версією подій, і перетворити Долину полеглих на цивільний цвинтар, витісняючи звідти ченців-бенедиктинців, які нею керували.

Долина Павших в Испании
Хрест у Долині полеглих

Майбутнє 150-метрового хреста, який партія “Подемос” просила демонтувати, також під питанням, яке, на думку соціалістів, поки що не на часі. Ненависть до католицької віри все ще присутня серед іспанських лівих.

5. Цього року Іспанська соціалістична робітнича партія і “Подемос” дозволили експропріацію власності тих, хто володіє більше ніж 10-ма квартирами. Чи означає це, що на Іспанію чекає доля Венесуели, якщо уряд продовжить цю політику?

Такий крок був зроблений владою Балеарських островів, де соціалістичний уряд за підтримки комуністів та прихильників незалежності експропріював 56 квартир протягом 7 років в обмін на нижчу ринкової компенсацію їхнім власникам. “Подемос” хоче імплементувати таку політику в масштабах країни, однак поки що ця ідея була відхилена соціалістами.

Вони пропонували розпочати нелегальну окупацію квартир, а це проблема, яка поширюється в Іспанії, як чума. Проте заходи, яких вживає наш уряд, виглядають типовими для Венесуели, наприклад, контроль над ЗМІ і правосуддям.

PanAm Post] Is Spain Maduro's Ally? | by Jorge González-Gallarza | Medium
Зустріч Делсі Родрігес і Хосе Луї Абалоса в аеропорті Мадриду

Прямі відносини між “Подемос” і чавистськими лідерами також спричинили компрометуючі для уряду ситуації, такі як, скажімо, приїзд Делсі Родрігес – віце-президента Венесуели, якій заборонено в’їзд до ЄС. Однак це не завадило їй зустрітися із соціалістичним міністром у аеропорті Мадриду.

Чи 53$ мільйони незрозумілої допомоги для Plus Ultra airline, пов’язаної з урядом Мадуро.

6. Чи можна сказати, що чинна політика пам’яті спровокувала більшу поляризацію? Якщо так, то чи може Іспанія уникнути процесів, що мали місце у США у 2020-му?

New Democratic Memory Law for Spanish Citizenship

Це саме те, чого вони добивалися, аби спровокувати напругу і конфронтацію. Найгіршим є те, що закон про національну пам’ять підтримали всі партії, не лише ліві, а й праволіберали з Народної Партії і центристи з партії “Громадяни”. Лише VOX вимагала, щоб даний закон був скасований. Прямо зараз відбуваються регіональні вибори в Мадриді. Гаслом кампанії кандидатки від Народної Партії Ізабель Діаз Аюзо є “Комунізм або Свобода”, а гасло Пабло Іглесіаса, який також балотується на виборах від “Подемос”, – “Стоп фашизм!”.

Тобто повернення до риторики минулого очевидне.

На жаль, ситуація тільки погіршується. У тій же кампанії в Мадриді, як і у минулій, було зафіксоване зростання насильницьких інцидентів, здійснюваних антифашистами проти політичних акцій VOX. Ми також бачили насильство крайніх лівих під час акцій за незалежність Каталонії.

Насильство, яке в багатьох випадках заохочується партіями, що мають представництво в уряді і регіонах, або по всій країні, цим же урядом толерується. Саме тому ситуація є дуже складною.

Навіть якщо уряд зміниться, середовище, сприятливе для конфронтації і насильства, вже створене.

Варто зважати на те, що Іспанія є справжньою лабораторією для політики глобалістів і перша людина, з якою зустрівся наш прем’єр-міністр, був Джордж Сорос.

Тому не варто виключати північноамериканський сценарій.

Поділитись